Звенигородка




ЗВЕНИГОРОДКА - місто районного підпорядкування, центр району, розташоване на річці Гнилому Тікичі, за 129 км від обласного центру і за 12 км від залізничної станції Звенигородка. Населення за результатами перепису станом на 1.01.2002 р. - 19901 чол. Місто займає площу 1501,: гектара.
На території сучасної Звенигородки виявлено кам'яні знаряддя праці доби бронзи, предмети скіфських часів та поселення черняхівської культури.

Місто виникло ще в часи Київської Русі. За існуючою легендою воно було розташоване за 3 км від сучасного, навколо конусоподібної гори. На одній з його веж нібито висів висів дзвін, яким населення повідомлялось про напад ворогів. Згідно з легендою, назва міста походить від назви гори (Звенигора - Звенигород). На думку деяких дослідників, таке твердження є хибним: мовляв, окрім Звенигорода на Тікичі існувало й ще ряд міст з такою назвою й біля них не було Звенигір. Справді, у слов'янській топонімії можна знайти й інші Звенигороди 6 на Дністрі біля гирла Серету (1144); поблизу Львова на місці теперішнього Звенигорода (10 ст., 1086,1125, 1127) - центр Звенигородського князівства (12-13 ст.) Звенигородського повіту і староства (віжд середини 14 ст.); під Києвом (1097 , 1150, 1234) на місці с. Дзвонкового або на р.Стугні, на місці Сіракового городища. І, нарешті, - повітове місто Московської губернії ( 1328).

Справді, першу звістку про Звенигород на Гнилому Тікичі надибуємо від 1394 - тоді великий литовський князь Вітовт за посадив в Київському удільному князівстві князя Скиргайла замість свого васала Володимира. На що люд краю вчинив опір литовським загарбникам, і лише силою зброї Скиргайлове військо придушило повстання. Тоді-то Вітовт звелів Скиргайлові "ити ись Киево ко Черькасам и ко Звенигороду", аби і там встановити свої порядки. Вже сам цей факт, що наприкінці 14 ст. Звенигород існував як фортеці на межі з диким степом, засвідчує його давність Отож, цілком можливо, що в давньому місті справді був сторожовий пункт із дзвоном, що бив на сполох, звідки й походить назва. Існує й ще одна версія. За часів Київської Русі в знатних родах жінкам давали ім'я "Звенислава", що означало "слава, що дзвенить", " дзвінка слава". Виходячи з цього імені, можна припустити, що назва "Звенигород" означає - дзвінке (тобто славетне, знане ) місто.

Літописні згадки свідчать, що під час монголо-татарської навали місто було вщент зруйноване. Звенигород чи Звенигородка починає згадуватися в історичних джерелах тільки з кінця XIV ст. 1506 хан Менглі-Гірей віддав великому князю Литовському Сигізмунду ці землі. Звенигородський замок, що знаходився на шляху з Брацлава до Києва, часто зазнавав нападів татар, які і зруйнували його. 1545 , на прохання брацлавських міщан, замок було відбудовано, а в кінці століття біля нього знову заселилося місто, яке одержало стару назву - Звенигородка.

Після захоплення Правобережної України шляхетською Польщею 1596 посилюється соціально-економічний гніт населення, яке зазнавало великих утисків від феодалів. Жителі сплачували панам численні податки: чопове, подимне, шкіряне, що спричиняло заворушення пригноблених. Під час визвольної війни українського народу 1648-1654 . Під проводом Богдана Хмельницького жителі міста повстали й вигнали польську шляхту. У 1648-1667 З. входила до складу Корсунського полку.

За Андрусівським перемир'ям 1667 Правобережна Україна лишилась у складі Польщі, і населенню З. довелося й далі терпіти гноблення з боку польської шляхти. Соціально-економічний гніт доповнювався національно-релігійним. Польська шляхта і католицьке духовенство систематично проводили насильницьку політику ополчення українського народу, що викликало протягом XVIII ст. ряд повстань на Правобережній Україні. В районі Звенигородки діяв гайдамацький загін на чолі з козаком Медведівського куреня Гнатом Голим (див. Голий Г.). Для захисту від гайдамаків польський уряд почав зводити укріплення навколо міста. Звенигородський замок було обнесено дубовим частоколом, побудовані нові башти і казарми для охорони.

Під час Коліївщини у повстанські загони влилося багато жителів міста. В гайдамацькому загоні Ремези перебував В.Варченко - звенигородський бандурист ( див.Варченко Василь).


Після придушення Коліївщини З. неодноразово переходила від одного власника до іншого. 1792 король Понятовський Станіслав-Август затвердив Звенигородці герб і надав статусу міста за магдебурзьким правом. 1793 пануванню шляхетської Польщі над правобережною Україною настав кінець. Правобережні землі возз'єднано з лівобережними в складі Росії. З 1795 З. ввійшля до складу Вознесенського намісництва, а з січня 1798 стала повітовим містом Київської губернії.

Інтенсивний розвиток торгівлі в звя'язку з включенням Правобережної України у всеросійський ринок був однією з причин виникнення і швидкого розвитку чумацького візництва. Звенигородка стає одним із центрів чумацького промислу нарівні з Чигирином та Білою Церквою. Торгували переважно лісом, виробами з дерева , лісоматеріалами. 1842 із Звенигородського повіту вивезено цих товарів на суму до 42 тис. крб. З інших товарів місцевого виробництва слід назвати гончарні та шкіряні вироби.

1850 в З. проживало 7501 чоловік. Основна частина населення займалася землеробобством та ремеслами.


В 30-ті роки ХІХ ст. у З. споруджено міст через річку Гнилий Тікич, відкрито повітову лікарню. Місто мало пошту, телеграф. З 1833 розпочалися заняття в парафіяльному училищі, де навчалося трохи більше 20 учнів. Переважна ж більшість населення була неписьменною.

У другій половині ХІХ ст. поява залізниць, що мали незрівнянні переваги перед чумацьким візникуванням, прискорила занепад чумацтва. Звенигородка перестає бути одним із центрів чумацького промислу. 1867 в місті налічувалося понад 11201 жителів, більшість яких становить разом з родинами міщани (6174 чоловіка) і ремісники (1677 чоловік). Праця у виробничих майстернях була виснажливою. Робочий день тривав з 6 годин ранку до 9 годин вечора. На відпочинок протягом дня часу майже не відводилося. Майстри жорстоко експлуатували учнів, вимагаючи працювати навіть у нічний час.

У 70-х роках розпочалося будівництво залізниці Одеса-Кишинів, спочатку до Шполи, а пізніше до Умані, колія пролягла за 12 км від З. В зв'язку з цим у місті з'являються промислові підприємства. У цей час тут діяли два свічкових заводи, тютюнова фабрика, 14 млинів. Через десять років до ладу стали ще два пивоварні та винокурні заводи, кілька цегелень. Проте вони були малопотужні, з примітивною технікою, на них працювало по декілька робітників, переважала ручна праця.

Початок революції 1905-1907 у Росії дав поштовх революційним виступам у місті. Повітовий предводитель дворянства в телеграмі на ім'я генерал-губернатора повідомляв, що заворушення охопило весь повіт, місцевих сил недосить, щоб придушити народний рух.

Революційний рух у З. не припинився і 1906, що примусило київського генерал-губернатора перекинути сюди з м. Умані загін драгунів. У зв'язку із зростанням виступів проти поміщиків і місцевих властей, сенат указом від 6 липня 1906 запровадив у З. повіті стан облоги.

Царизм жорстоко придушив революцію 1905-1907 рр. В період реакції погіршало не лише соціальне становище трудящих. Вони все більше відчували і національне гноблення. У школах заборонялося навчання українською мовою, на батьківщині Т.Г.Шевченка переслідували тих, хто читав його твори. 1911 видатки на утримання урядових установ, війська та поліції по З. набагато перевищили вирати на охорону здоров'я та нар. освіту.


У період промислового піднесення (1910 - 1914) у З. діяло 4 фабрично-заводські підприємства, де працювало близько 50 робітників, 7 ремісничих закладів.

1910 в місті наліч. понад 24 тис. жителів. Вони мешкали в 2461 будинку. Здебільшого це були дерев"яні, криті соломою хати. 40 гасових та 24 газових ліхтарі освітлювали вулиці. Городян обслуговували 40 візників. Один раз на тиждень проводився базар.

З медичних закладів було 3 лікарні на 64 ліжка,2 аптеки, 6 аптекарських лавок, в як1 обслуговували 15 лікарів, 8 фельдшерів, 6 акушерок. У 7 нижчих чоловічих школах, жіночій гімназії, комерційному та ремісничому училищах навчалися 510 учнів, працювали 16 вчителів.

В роки першої світової війни в місті дислокувалися військові частини, солдати яких вели революц. пропаганду серед населення. Після повалення самодержавства в З. почала діяти Рада робітн. і солдатськ. депутатів. Восени 1917 в місті виникла більшовицька організація із 17 чол. Протягом 1917 створилися профспілкові орг-ії друкарів та швейників.

Водночас з цим на Звенигородщині заявила про себе ще одна сила - Вільне козацтво. Звенигородський кіш Вільного козацтва тривалий час тримав владу на тереназ повіту у своїх руках. В другій пол. березня 1918 в місто вдерлися австро - німецькі війська. Незважаючи на жорстокий терор, жителі повіту піднялися на боротьбу проти окупантів, яку очолив Звенигородський кіш Вільного козацтва. В першій пол. червня 1918 розпочалося Звенигородсько - Таращанське повстання, яке в силу різних причин в кінцевому результаті закінчилося поразкою, хоч повстанці заволоділи З. Після вигнання нім. окупантів владу деякий час утримували війська Директорії. 4 березня 1919 повітом оволоділи частини більшовицьких військ. Органом відновлення радянської влади став військово - револ. комітет.

В перші місяці існування рад. влади почали виникати комуни й артілі. Першу комуну (42 чол.) в З. створено в травні 1919. Ревком націоналізував шкірообробний та цегельні заводи Омельянова.. Та про спокій нова влада могла лише мріяти. У серпні 1919 З. захопили денікінці, які протрималися до грудня. 30 січня 1920 в місто ввірвалися повстанці отамана Туза, а влітку цього ж року З. опинилася в руках загону полковника Цвітковського, який підпорядковувався Ю.Тютюннику. Однак червоноармійці незабаром відбили місто., після чого рад. владу тут було встановлено повністю.

1922 почали працювати чавуноливарний,шкіряний заводи, ствоено аотілі промислового характеру: швейну, килимову, трикотажну, шевську, ткацьку. Розпочалося кооперування сіьських господарств.

З ліквідацією волостей в 1923 З. стає центром однойменного району, а з 1927 її віднесено до категорії селищ міського типу. За цей час реконструйовано чавунно-ливарний завод, значно розширено і механізовано маслозавод, цегельні під-ства, державні млини, промислово - кооперативні артілі.

1838 З. було віднесено до категрії міст районного підпорядкування. На цей час вона була частково радіофікована і електрифікована, почалося прокладання міського водогону, зросла кількість підпр-ств громадськ. харчування та побутового обслуговування. Напередодні Великої Вітчизняної війни в місті налічувалося 14 держ. підприемств обласного та республ. підпорядкування і 11 промислових артілей, на яких працювали 3500 робітників. У шести загальноосв. школах навчалося понад 3000 учнів, готували кадри школа медсестер та сільськогосподарський технікум. Значно розширилася мережа медичних і культурно - освітніх закладів. Працювали лікарня, пологовий будинок, поліклініка, дитяча й жіноча консультації, інфекційна лікарня, дитяча поліклініка, чотири спеціалізовані диспасери, оентгенкабінет.

З початком Великої Вітчизняної війни понад 3000 тисячі жителів міста були мобілізовані на фронт. 29 липня 1941 фашисти вдерлися в З. Розпочалася тяжка окупація, що тривала до 28 січня 1944. На фронтах війни загинули 825 жителів міста, 1116 звенигородців нагороджено орденами і медалями. На правому березі Гнилого Тікича на пагорбі Слави споруджено меморіальний пам"ятник полеглим воїнам, які визволяли З. від німецько - фашистських загарбників, та жителям міста, що загинули в боротьбі з фашизмом.

Завдяки героїчним зусиллям трудящих протягом 1944 ставали до ладу підпр-ства. В травні почали працювати маслозавод, плодозавод, чавуноливарний і борошномельний заводи, у червні - Звенигородське відділення автоперевезень. Наприкінці року в місті функціонувало 16 підпр- ємств місцевої промисл- сті, які виробили на цей час продукції на 2000000 крб.

Відроджувалось й сільське госп-во. В квітні 1944 розпочала роботу Звенигородська МТС. Протягом березня - квітня 1944 було налагоджено роботу мережі торговельних підпр-ств, медичних і культ.- освітніх закладів. Шкіл, пошти, телеграфу. Вже 1948 колективи підприемств і колгоспів З. досягли довоєнного рівня виробництва продукції.

1959 приміські сільськогосп. артілі злилися з сусідніми колгоспами сіл Стебного і Озірни. На околицях міста 1953 - 57 споруджено цегельні заводи, створено міжгосподарську будівельну організацію - "Міжгоспбуд". В 60-х рр. створено ще дві буд. організації.

З кожним роком все більша увага приділялася житловому та культурному буд - ву, в чому була велика заслуга тодішнього голови райвиконкому П.О.Коваленка, колишніх голів міськради М.М.Павленка та В.О.Чеснока. Лише протягом 1965-71 місто прикрасили двоповерховий універмаг, готель, будинок колгоспника. Було забруковано вулиці, заасфальтовано 104 тис. кв. м. шляхів, 18 тис. м. тротуарів, значно збільшилася мережа водогону .

Сьогодні завдяки зусиллям міської ради З. поступово стає одним з кращих міст на Черкащині. Продовжуючи кращі традиції самоврядування, міська рада працює над упорядкуванням З., добиваючись за досить складної ситуації бажаних зрушень. У громадсько- політичній палітрі Звенигородки зареєстровані і діють районні та міські осередки політичних партій та громадських угрупувань. Станом на 1.7.2004 тут зареєстровано 11 міських та 46 районних партійних організацій; 28 громадських організацій.


Создан 29 сен 2009



  Комментарии       
Всего 1, последний 5 лет назад
VVayfarer 12 апр 2011 ответить
Это мой город!!!
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником