с. Буки ( каньон )




Буки́ — селище міського типу Маньківського району Черкаської області, центр селищної ради.

Селище розташоване на скелястих берегах річки Гірський Тікич, за 20 км на північний схід від районного центру — смт Маньківка та за 25 км від найближчої залізничної станції Поташ.

Територія, на якій розташовані сучасні Буки, була заселена давно. Про це свідчать виявлені тут залишки поселень трипільської та черняхівської культур.

При в'їзді в Буки з боку Крачківки на лівому березі річки знайдено сліди городища, позначеного на карті інженера Боплана першої половини XVII століття.

Це засвідчує архівний документ, направлений у імператорську археологічну комісію в 1834 році та знайдений у фонді дослідника Антоновича:
« Честь имею довести до сведения Комиссии, что во время производства раскопок у села Буки я осмотрел находящийся в этомъ селе каменный истукан. Он стоит на левом берегу реки, у подножья холма. Он имеет историческую ценность и его направляю для иселедования. »

Сучасне поселення зафіксовано істориками з 1515 року.

Після зведення наприкінці XVI століття замку в Буках, місцевий край було названо Буцьким ґрунтом.

Тисячі років води Угорського Тікича точили тут граніти протерозойського віку, доки не утворили вельми мальовничий каньйон з крутими схилами — заввишки понад 25 метрів і водоспадом «Вир».

Власником селища був брацлавець Федір Базанович. Ось як про це свідчать архіви 1592 року:
« ... козак Ф. Базанович продав Буки галицькому каштелянові Юрію (Єжи) Струсю з Комарова. »

Обіймаючи в цей час важливу посаду старости брацлавського, вінницького, звенигородського, Ю. Струсь збільшує свої володіння.

У 1592 році магнат укріпляє Буки новобудовами, зводить на кам'яних крутих схилах укріплення й перейменувує поселення на «Струсьгород» за тогочасною традицією. Але нова назва в народі не прижилася.

У серпні 1601 року князь Януш Острозький пограбував пасіки біля Буків та Кищинців: забрав 860 вуликів та інше майно й цим учинив «тымь подданнымъ шкоду не малую».

В 1604 році Струсь передав Буки своєму зятю — магнатові О. Калиновському [3].

У 1615 році селище зруйнували татари [4], але його швидко відбудували, й уже в 1629 році на географічних картах позначене як містечко, в якому налічувалось 317 димів[5].

В 1638 році Калиновський за 119 тисяч злотих здав в оренду на три роки гданському купцеві містечка Буки, Іваньки, Маньківку, Мошурів та місто Умань, з правом виробляти поташ, селітру і смольчугу [6].

У період Визвольної війни 1648—1654 років у поселенні стояла Буцька козацька сотня з 219 козаків, тут відбулося об'єднання розрізнених козацьких військ Уманщини, які стали під знамена гетьмана Богдана Хмельницького.

В подальші часи, внаслідок численних нападів, татари повністю зруйнували Буцьку фортецю, а містечко зазнало майже спустошення. В 1664 році в Буках налічувалося лише 40 дворів і 2 млини.

У 1718 році на місці церкви, спаленої татарами, закладена православним уманським протопопом Федором Лукомським церква Успіння Божої Матері.

У 1768 році в містечку налічувалося 125 господарств, у 1783 — 230 господарств, 428 чоловіків і жінок.

Лаврентій Похилевич так писав про Буки:
« Местечко при реке Тикичь, в 12 верстах от Иваньки, тянется со своим предместьем Антоновкою вдоль реки Тикича на пространстве 3-х верст. Берега Тикича образуют отвесные живописные скалы; самая речка быстро струится между гранитными массами, составляющими ее ложе. Сероватый гнейсо-гранит находится массами среди красного гранита.
Через Тикич сделана каменная плотина, при которой построены крупчатые мельницы. Чрез местечко пролегает транзитная дорога к Звенигородке в Липовецкий уезд. Буки считались местечком еще в прошлом веке, имели магистрат и Актовые книги. В настоящее время жителей в нем обоего пола с предместьем Антоновкою: православных 1589, римських католиков и раскольников 12, евреев 1532; земли - 5550 десятин.
Церковь в самом местечке Успенская, деревянная, 7-го класса, земли имеет 71 десятину, построена 1772 года. В предместье Антоновки церковь Параскеевская, деревянная, 6-го класса; земли имеет 36 десятин, построена 1781 года.

Початок 19 століття характерний частою зміною власників містечка. В 40-х роках власником буцького маєтку став князь А. Любомирський, який у 1857 році до Буків приєднав і село Антонівку. На той час в обох населених пунктах було 496 дворів, в яких мешкало 3117 чоловік[7].

1866 року Буки стали волосним центром. Це прискорило їх зростання. Так у 1870 році тут вже було 527 дворів, діяло 6 водяних млинів.

Наприкінці 19 століття містечко було вже досить людним з населенням 3747 чоловік. Головними заняттями було землеробство і торгівля[8]. Тут зосереджувався один з центрів хлібної торгівлі Київської губернії. Щовівторка в центрі відбувалися базари. У Буках діяла церква, два молитовних єврейських будинки, поштове відділення.

У 1905 році містечко Буки відносилося до Русалівської волості Уманського повіту Київської губернії. У землекористуванні населення було 965 десятин, дворів на той час було 570. Того ж року в селі відкрито земську початкову школу, у якій два вчителі навчали 60 дітей.

В липні 1907 року в містечку відбулися селянські заворушення, приводом яких стало вбивство племінником поміщика Дзевановського селянки М. Гончарової. Кілька сотень обурених селян напали на економію, спалили панський будинок. Виступ було жорстоко придушено, а селяни Гнат і Самсон Карпенки, Маркіян Дяченко та Харлампій Драган засуджені до 8 місяців тюремного ув'язнення з позбавленням усіх прав.

У 1912 році в містечку зведено нове приміщення і відкрито двокласну земську школу, де навчалося 100 хлопчиків і 25 дівчаток.

У 1913 році в містечку мешкало 3747 осіб; діяло 3 синагоги, двокласне училище та церковноприходська школа. Продажем та виробництвом товарів і наданням послуг займалося: 13 магазинів «Бакалія», 2 — залізо-скоб'яні, 2 — лісні склади, 2 магазини — шкіряні товари, 14 — мануфактур, 1 магазин — швейні машинки, 2 магазини — борошно.

Ярмарки в містечку проходили щовівторка. До послуг населення були — земська лікарня, аптека й два магазини з реалізації аптечних товарів.

10 березня 1918 року містечко окупували автро-німецькі війська, а в грудні того ж року в селі була встановлена влада Директорії.

22 березня 1919 року владу захопили більшовики. У серпні того ж року селом опанувала Добровольча армія генерала Денікіна, владу яких в кінці року знову змінили «червоні».

В жовтні 1920 року до містечка ввійшов загін отамана Цвітковського, який 20 грудня був знищений кіннотою під командуванням Григорія Котовського. В містечку надовго встановилась радянська влада.

Після адміністративно-територіальної реформи 1923 року Буки віднесено до категорії села і стали центром Буцького району.

Навесні 1929 року в Буках організовано колгосп «Червоний партизан», який спочатку об'єднував 80 бідняцько-середняцьких дворів. В 1930 році тут створюється друге господарство — колгосп ім. В. І. Леніна, а в 1931-му — колгосп ім. Фрунзе, розміщений на хуторі Павлопіль. На початку 1933-го всі три господарства об'єдналися в один — ім. Леніна. Його очолив А. Д. Підопригора. За артіллю було закріплено понад 2 тисяч га землі, вона мала кілька молотарок і близько ста робочих коней.

6 листопада 1929 року ввійшла до ладу Буцька сільська гідроелектростанція ім. Г. І. Петровського, споруджена за планом ГОЕЛРО, що дала струм до Буків, Антонівки, Маньківки, Кислина та Нової Греблі.

В 1928 році відкрито семирічну, а в 1934-му середню школи. На той час в селі діяв будинок культури, бібліотека, дитячий садок, аптека, лікарня.

За роки довоєнних п'ятирічок побудовано приміщення тваринницької свиноферми, механізованої майстерні, зерносховища, зернофуражного магазину, колгоспної кузні. В 1940 році Буцька МТС мала 102 трактори, 42 комбайни та багато інших сільськогосподарських машин.

14 липня 1941 року нацисти захопили Буки, але зустрівши опір Червоної армії відступили. 22 липня, після жорстоких боїв, село знову опинилося в руках ворога.

Під час окупації місцева лікарня стала конюшнею, а середня школа в'язницею.

6 березня 1944 року село відвоювали воїни 11-ї гвардійської окремої танкової бригади. За 957 днів окупації були зруйновані Буцька МТС, будинок райвиконкому, маслозавод, дитячі ясла, приміщення редакції газети «Ленінський шлях», 35 житлових будинків (дані радянської літератури. Можливо більшу частину збитків нанесли відступаючі і наступаючі радянські війська).

За мужність і відвагу 193 мешканці села нагороджені орденами і медалями.

Протягом 1945 року відремонтовано сільський клуб, почав працювати радіовузол, дала струм Буцька ГЕС, відбудовано міст через Гірський Тікич.

У 1955 році встановлено три обеліски Слави односельцям, які віддали життя на фронтах Другої світової війни.

12 липня 1958 року об'єднано села Буки і Антонівка, а їх колгоспи — в господарство «Пам'ять Леніна», за яким було закріплено 3450,6 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 3187,1 га орної землі.

У 1961 році відкрито нове приміщення школи. У 1963 році почало діяльність відділення «Сільгосптехніки».

1969-й рік: відкрито нове приміщення для бібліотеки; розпочала трансляцію телепередач Буцька ретрансляційна телевізійна станція висотою 150 метрів, пізніше добудували до 237 метрів.

У 1970 році засновано підприємство «Міжколгоспбуд».

У 1977 році в селищі біля контори колгоспу встановлено пам'ятник першому голові цього господарства А. Д. Підопригорі. 1 вересня цього ж року здано в експлуатацію приміщення двоповерхової середньої школи; розпочато будівництво нового моста через Гірський Тікич.


Создан 29 сен 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником