ЦІКАВА І ЗАХОПЛЮЮЧА ЧЕРКАЩИНА частина 1




Вулкани Черкащини
Земна кора дуже пластична, тому під впливом гранітних мас вона може продавлюватися. Таким чином, можливість утворення вулканів виникла ще наприкінці мезозойської ери, тобто 235 млн. років тому. На території Черкаської області було три вулканічні виверження: Болтишський кратер, Малосмілянський та Ростмістрівський викиди. Усі три виверження було виявлено та підтверджено внаслідок геофізичних та геологорозвідувальних робіт...

Найбільшої уваги заслуговує Малосмілянський вулкан, розташований у смілянському районі. Він виник на території двох глинобитних розломів земної кори. Як свідчать дослідження археологів та юнних геологів Черкаського геологічного гуртка, перебування на цій території первісних людей належить до 40 - 30 тис. рр. до н. е. Тут було знайдено вироби кам'яного віку: сокири, рубила, скребки, наконечники списів та стріл, тощо.

Окрім того, черкаські дослідники встановили, що на Смілянщині дійсно відбувалися вулканічні процеси. І тривали вони протягом 100 - 50 млн. років. Проби з свердловини було направлено до Києва для проведення аналізу. Як наслідок, геологи виявили вулканічні породи, у складі яких міститься велика кількість сірки та фосфору.

Наявність вулкану на Черкащині - рідкісне природне явище, достойне подальшого вивчення

Володимир Бєлий, провідний геолог, Черкаси


Межиріцька стоянка — відомий пам'ятник пізнього палеоліту, розташований у середньому плині ріки Дніпро. Біля села Межиріч Канівського району Черкаської області при впливі річки Росава в річку Рось. Датується близько 13,000 р. до РХ. Належить до Межиріцької культури середнього Подніпров'я, що існувала в 13,000-11,000 рр. до РХ.


На стоянці відкрито чотири великих наземних житла, побудованих із застосуванням великих костей і бивнів мамутів. Вага кожного з жител приблизно дорівнювала 20 тонам. Усередині жител розташовувалися вогнища із прибудованими кухонними пристроями, виробничі центри, ямки-сховища. На стоянці зібраний багатий кам'яний і кістяний матеріал, наприклад світильники з надколінної кістки, антропоморфні фігурки, пряжки, застібки, голки, червона вохра, бурштин та інше. В одному з жител виявлений набір великих кісток, прикрашених орнаментом і зображеннями вогню. Одним з найбільш визначних відкриттів є знахідка найдревнішого комплексу музичних інструментів, серед яких декорований барабан з черепа мамута.

http://uk.wikipedia.org

Батьківщина І.Піддубного, с. Красенівка, Чорнобаївського р-ну
Батьківщина професійного борця, заслуженого артиста РРФСР, заслуженого майстра спорту СРСР, шестиразового чемпіона світу Івана Максимовича Піддубного (1871-1949 рр.)

На північному сході нашої області, там, де у верхів'ях невеликої степової річечки Ірклій зійшлися ніби на пораду землі Золотоніського, Драбівського (Черкаська обл.), та Оржицького (Полтавська обл.) районів, розкинулося непримітне, спокійне степове село. І назва цього села по-жіночому мила і чарівна - Красенівка. Дехто, маючи багату уяву, навіть почав домислювати: село, мовляв, має таку назву, бо жив у ньому в давні часи гарний (красний) козак.

Що козак - це істинно так. А чи красен він був – важко сказати. То було щонайменше 280 років тому. Зображення значкового товариша Переяславського полку Григорія Красіона до нас, на жаль, не дійшло. А саме від нього, Григорія Красіона, й пішла назва села. Спочатку це був його хутір, а навколо інші.
Багато цікавих матеріалів зібрано про історію села, його жителів та їхню долю. З ними ви матимете можливість познайомитись у музеї історії села І. М. Піддубного. Музей – ровесник незалежної України (відкритий 24 серпня 1991 року). Біля музею в розмаїтті квітів – пам'ятник нашому земляку Іванові Піддубному, відкритий 6 жовтня 1990 року в переддень дня народження непереможного богатиря. Біля місцевої середньої школи ще в 1970 році відкрито пам'ятник – погруддя І.М.Піддубному. Іван Піддубний – то наша слава, наша гордість. Про нього ви багато дізнаєтесь, відвідавши наш музей. Поряд з історією села розкривається історія великою роду Піддубних за 250 досліджених нами років. У центральній частині третього залу музею перед вами велике панно (300x150 см) «Піддубних роду – немає переводу». Мабуть, не всі відомі в минулому дворянські роди так ретельно досліджені, як цей звичайний козацький рід, у якому вже підростає одинадцяте покоління. Від одного козака Кропивнянської сотні Переяславського полку Федора Піддубного (1754 р.н.) – прапрадіда І.М.Піддубного – вже прийшло у світ понад 1500 прямих нащадків, а разом з їхніми подружжями 3000 осіб!

40 років свого життя Іван Піддубний присвятив спорту. Він виступав у 100 містах тодішньої Росії, а потім СРСР і в 50 – за кордоном. Провів більше двох тисяч боїв, залишаючись непереможеним. Піддубний клав на лопатки найсильніших мужів Європи, Азії, Африки, Америки. 6-кратний чемпіон, він один одержав звання чемпіона чемпіонів.

Почесний гість свята богатирської сили 2005 року, найсильніша людина планети Василь Вірастюк біля пам'ятника І.М. Піддубного за¬уважив: «Ми гордимося нашим українським велетом Іваном Піддубним. І не тільки гордимося, а й ділом доводимо, що ми українці – сильний і мужній народ, ми – з держави богатирів».

Під час проведення свят богатирської сили (а вони проводяться щороку в серпні) на призи І.М.Піддубного щоразу переконуємося, що ми дійсно – держава богатирів і сила в неї невичерпна.
Крім музею, у селі є ще й криниця, недалеко від того місця, де стояла батьківська хата І.М.Піддубного. За переказами старожилів, із неї пив цілющу воду майбутній богатир. Вода в криниці освячується. Вона така чиста і прозора, яким було й життя чемпіона чемпіонів. Жива вода...

Тож, приїжджайте! Попийте джерельної водиці з богатирської криниці! Познайомтеся з нащадками великого роду Піддубних, послухайте наші розповіді про незвичайні «билиці й небилиці з богатирської криниці» і на всяк випадок перевірте, а чи ви не з цього роду Піддубних. Усе може бути. Адже Піддубних цвіту - по всьому світу.


Пам'ятний знак в честь воїнів-визволителів Шполянщини

Пам'ятний знак встановлено на честь 40-річчя визволення регіону від німецько-фашистських загарбників.

На постаменті встановлений танк Т-34. На постаменті висить табличка з викарбуваними словами: "Памятный знак танк Т-34 установлен в честь воинов освободителей Шполянщины и гражданского подвига жителей района которые в 1944 году собрали 1 милион 100 тысячь рублей на строительство танковой колоны колхозник Шполянщины. В ознаменование 40-летия освобождения района от немецко-фашистских захватчиков"

Пам'ятний знак "Слава праці"

В Канівському районі Черкащини, там де ріка Рось приймає одну з найбільших своїх приток - річку Росаву, за десять кілометрів від Дніпра розташоване село Межиріч. На широкій двокілометровій заплаві Росі, що поділила село на дві частини, біля шляху Канів-Черкаси височить піраміда, дбайливо складена з різноманітних гранітних валунів. Її в 1914 році, напередодні I світової війни, побудували мешканці навколишніх сіл. У такий спосіб селяни вирішили подякувати меліораторам, що осушили заплаву річки і "відвоювали" у природи величезний шматок доброї та родючої землі.


У Мошнах з ХІХ ст. стоїть римо-католицький костел, збудований за кошти Воронцових

Дійшла до нашого часу культова споруда - римо-католицький костел

КостелДійшла до нашого часу культова споруда – римо-католицький костел, зведений за кошти вдови Є.Воронцової.

Покровська церква
Смілянський район

До 1859 р. Покровська церква була дерев’яною, мала убогий вигляд та утримувалася на кошти прихожан. Потім у присутності митрополита Ісідора було закладено кам’яну православну церкву в ім’я Благовіщення Пресвятої Богородиці. Автором проекту став архітектор, кавалер ордена Білого орла Костянтин Тон. Проект церкви схвалив Микола І, і його було рекомендовано як зразок.

Зведена церква призначалася для особового складу лейб-гвардії Кірасірського кінного полку. Головний алтар церкви був освячений в ім’я Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Церкву перебудовували кілька разів. Будували її і смілянські, й луганські майстри. Нарешті в 1908 р. Покровська церква стала такою, якою ми бачимо її сьогодні.

Пам'ятник загиблим воїнам-афганцям
Золотоніський район

Відкритий пам'ятник 3.11.06, силами Золотоніської спілки ветеранів


Новозведений храм на честь Казанської ікони Божої Матері. Чигирин.
Чигиринський район
Церкву освячено в липні 2007 року
Казанський храм став ще одним свідченням відродження на наших землях Православ’я — давньої віри наших дідів і прадідів.

Чигирин, кам`яний хрест на Замковій горі

Чигирин, кам`яний хрест на Замковій горі неподалік від монументу Богдану Хмельницькому - данина пам`яті козацьким старшинам Юрію Богуну та Іллі Сутизі, які прийняли мученицьку смерть під час облоги міста в 1596. Ще в пам`ять про сотні козаків, що наклали голови в лихій січі, захищаючи Чигирин від турецьких загарбників та польської шляхти в 1678.

Трохи історії... 19 вересня 1676 року, маючи поруч iз собою лишень 2000 найбільш вірних козаків, гетьман Петро Дорошенко здав своє гетьманство (фактично капітулював) перед переважаючими силами лівобережного гетьмана Івана Самойловича і царського воєводи Ромодановського. Після цього московський уряд дійшов висновку, що має всі законні права на землі сучасної Черкащини та Київщини, насамперед на гетьманську столицю Чигирин. Але українські землі на той час були ареною запеклої боротьби трьох потужних держав: Московського царства, Речі Посполитої та Туреччини. Причому Стамбулу вдалося змусити польського короля укласти принизливий Журавненський мир (1 жовтня 1676 р.), за яким Київська, Паволоцька та Білоцерківська землі залишалися за козаками - але при їх безумовному підпорядкуванні варшавському урядові, - а Чигиринська земля і Запоріжжя входили до сфери впливу султана. Таким чином, зіткнення військ московського царя Федора Олексійовича та турецької армії було неминучим.

Безперечно, всі учасники бойових дій розуміли правоту слів гетьмана Самойловича: «Хто володітиме Чигирином, тому піддадуться запорожці й уся Україна по той бік Дніпра». Першу спробу оволодіти резиденцією українських гетьманів турецька армія на чолі з Ібрагим-шайтан-пашею здійснила в середині серпня 1677 року. Спільно із союзниками (кримські татари та волохи) турки переправились через Дністер і швидко обложили Чигирин, але зазнали скорої поразки. Оборону міста було суттєво посилено: залога нараховувала 30000 вояків та 24000 царських солдатів (під орудою німецьких генералів). Крім того, 5000 козаків привів із собою наказний гетьман Коровченко. Турки і їх союзники відкотилися від Чигирина на захід, за ріку Великий Інгул.

Але всі: і гетьман Самойлович, і росіяни, і турки, і поляки, і запорозькі козаки на чолі з кошовим отаманом Іваном Сірком - розуміли, що новий наступ на Чигирин є неминучим. Весною 1678 року султан терміново почав створювати нове величезне військо - «на війну наказано було йти всім підданим віком від 12 років». Турецьку армію очолив цього разу великий візир Кара-Мустафа. Ситуація ускладнювалася тим, що уряд царя Федора Олексійовича схилявся до того, щоб не захищати Чигирин, а, радше, спробувати в цій ситуації домовитися з турками про оголошення всієї території Черкащини, Київщини та Поділля нейтральною. Але в Україні стався такий вибух обурення, що питання: чи захищати козацьку столицю було зняте з порядку денного. До Чигирина підійшли свіжі московські сили воєводи Ржевського. Інженерні роботи із захисту фортеці очолив шотландець на московській службі генерал Гордон.

У середині липня 1678 р. почалася нова облога Чигирина. Турецька артилерія Капудана-паші почала методично руйнувати місто. Самойлович і Ромодановський вирушили на допомогу гарнізону, але діяли так повільно, що останнього навіть почали звинувачувати у зраді. Лише в середині серпня 1678 року московські та гетьманські сили дуже повільно переправилися через Дніпро (поблизу села Шабельників). А тим часом 15 серпня турки розпочали генеральний штурм. Коменданта Чигирина воєводу Ржевського було вбито.

Ромодановський підійшов уже зовсім близько, але суттєвої допомоги не надавав. Нарешті 26 серпня генерал Гордон дав наказ захисникам залишити фортецю. Але як тільки турки увірвалися у місто, стався неймовірної сили вибух: запалилися порохові склади. Багато тисяч османів загинуло. Страшні пожежі довершили справу: вже у вересні від Чигирина залишились самі руїни...

Козацький літописець Самійло Величко так оплакував загибель Чигирина: «Паде, паде красная козацькая Україна тогобочная, аки древній оний Вавилон, град великий... чрез незгоду тогдашную козаки всі пропали, самі себе звоювали»


Создан 05 окт 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником