ЦІКАВА І ЗАХОПЛЮЮЧА ЧЕРКАЩИНА частина 3




Бастіон Дорошенка
Чигиринський район
Сьогодні ця фортифікаційна споруда, зведена у ХVI столітті як один із основних бастіонів Чигиринської фортеці, вже має завершений вигляд.

Її було зруйновано під час однієї з битв ще 1678 року. Наразі бастіон досить професійно та скрупульозно відновлено Чигиринським комунальним підприємством "Райагробуд" і черкаським малим підприємством "Мехбуд".

Залишилося тільки розмістити музейні експонати, адже на базі бастіону Дорошенка вже до кінця року буде відкрито музей оборони Чигиринської фортеці.

інше джерело:
рус.
В Чигирине на Богдановий горе с недавних пор височить бастион Дорошенко, через бойницы какого видко практически весь город. «Этот бастион – одна из составных частей крепостного комплекса на Богдановий горе, который был основным опорным пунктом во время осады Чигирина в 1677-1678 годах. Его построили за староиталийской фортефикацийной системой, поэтому он был неприступен за своей мощью и силой: 15 тысяч казацкого войска успешно противостояли в бастионе 220 тысячам турецкого войска. В настоящее время мы смогли воспроизвести эту достопримечательность такой, которой она была при тех временах, ведь наши научные работники, начиная с девяностых годов прошлого века, работали не только в архивах Украины, но и Санкт-Петербурга, и нашли там большое количество необходимых нам материалов», – рассказывает «Украине молодой» директор Национального историко-культурного заповедника «Чигирин» Василий Полтавець. По его словам, еще в 1989-1990 годах научные работники Чигирина вместе с группой коллег из Института археологии НАН Украины провели в Чигирине раскопки. Именно тогда на Богдановий горе и были найдены остатки бастиона Дорошенко.


Холодноярський Мотронинський Монастир. Чигиринський р-н, с.Мельники

Мотронинський монастир заснований ще до монгольського нашестя. Тоді тут стояла фортеця Мирослава — улюбленого воєводи Ярослава Мудрого. Повертаючись 1036 року після розгрому печенігів, Мирослав вирішив перевірити охорону фортеці і виставив свої човни у бойовому порядку. Вирішивши, що човни ворожі, дружина воєводи — Мотрона, наказала атакувати їх і вбила Мирослава. Дізнавшись про страшну помилку, Мотрона прийняла монашество і заснувала тут монастир, який став називатись Мотронинський.
[ред.] Історія

Задовго до виникниння самої обителі, на місці сучасного монастиря поселилися відлюдники і жили в печерах. Це місце дійсно відповідало потребам душі для тих хто шукав самоти і пізнання Бога. Навколо безмежні ліси, глибокі яри і численні чисті освіжаючі джерела. Природа і рослинність тоді були надзичайно багаті і втой час неприступні дякуючи багатьом пагорбам та ярам. Ця територія носить назву Холодний Яр, тому що навіть в саму спекотну погоду, дякуючи природнім особливостям, тут відчувається свіжість і прохолода.

Перша письмова згадка про монастир датується 1198 роком. Тоді в Симеонівському літописі, згадується що Переяславський єпископ Павло заклав в Мотронинському монастирі церкву Іоана Предтечі. Хоча в тому літописі прямо не вказується, що монастир називався Мотронинський.
Мотронин монастир.jpg

Потім церковні хроніки згадують, що 1240-го року орди монголо-татар під керівництвом Батия вщент спалюють й знищують монастир. Довгі роки він стояв пусткою. Потім тут знову з'являються монахи, що «жили без церков в пещерах и келиях пустынных». Згодом монастир знову відродився.

В 1568 році «монахи начали возобновлять разоренное святилище благословением православного митрополита киевского Ионы Протасовича». У цей час Мотронинський ліс, у якому знаходився і монастир, був частиною володінь Черкаського замку (староства), який тримав «на Тясмени… сторожу польную», а його бояри користувалися цими багатими угіддями: добували мед, били птицю і звіра, ставили на численних річках млини, ловили рибу, орали землю «на полы, где хочеть». Тому в час такої пожвавленої діяльності розбудовується, поновлюється і монастир. Крім того, після Люблінської унії 1569 року перед православними українцями постало нове завдання — відстоювати свою віру від чужоземних посягань, а Мотронинський монастир якраз завжди і був осередком Православ'я, і тому в час, коли рідній вірі загрожувала небезпека, його роль особливо зростала.
З цих часів протягом двох століть монастир був під патронатом українського козацтва. Є свідчення про досить велику кількість гетьманських універсалів, що дарували Мотронинськомі монастирю земельні та лісові угіддя, сіножаті та пасіки, ставки та млини. Церква особливо виділяє з гетьманів українського козацтва Петра Конашевича Сагайдачного, котрий «незамедлил принять сию древнейшую пустинную обитель под своє покровительство». Відомі його універсали 1620—1621 років в яких зазначаються межі монастирських землеволодінь.
За часів Руїни, коли численні гетьмани почали кидатись то в обійми Москви, то Варшави, то Стамбулу, Мотронинський монастир переживає важкі часи. Під час турецьких походів на Чигирин у 1672 та особливо в 1677—1678 роках монастир був дуже понищений. Хроніки пишуть, що в ті часи Мотронинський монастир був «сожжен и вконец разорен».
Але вже в 1685 монастир постає з попелу, він отримує благословення київського митрополита Гедеона на капличку і церкву в своїх вічних печерах.
В 1717 році, за проханням переяславського єпископа Кирила Шумлянського чигиринський староста, князь Ян Каетан Яблуновський, допомагає відбудовувати зруйновану обитель: він звільняє монастир від податей й підтверджує його право на численні землеволодіння.
21 червня 1727 року було освячено новозбудовану Троїцьку церкву.
Так описано у книзі «Нескоренний велет» Мотронинський монастир" XVIII століття:
Мотронинський монастир вирізнявся від усіх українських монастирів і стародавністю, і кількістю братії, і своїм чудовим місцем…
На північ від Чигирина місцевість стає горяна; вершини гір з химерними обрисами товпляться зубчастим пасмом до Дніпра, підіймаючись терасами вище й вище, то набігаючи одна на одну, то обриваючись кручами, немов скам`янілі гігантські хвилі. Усі ці гори вкриті були тоді лісами й височили серед темного, безмежного моря лісів. В одному місці, у центрі замкнутого овала, здіймаються конусом гора-особняк, пануючи над усією місцевістю, а на вершині цієї гори спочивав у міцному гнізді Мотронинський монастир. Його золоті хрести було видно за кілька миль, сонячного дня вони виблискували зорями в синяві лісів і, мов рятівний маяк, привертали до себе погляди нещасного під`яремного люду, вселяючи в його замучену душу надію.
Монастирський Свято-Троїцький храм був дерев`яний, з над дашком, що утворював ніби галерею, яка звалася кружганком: п'ять бань його було пофарбовано в синій колір і засіяно срібними зорями. Цей храм був оновлений і оздоблений заходами настоятеля, архімандрита Мельхіседека Значко-Яворського, якого одноголосно обрала братія й затвердив на цій посаді переяславський єпископ Гервасій Линцевський у 1753 році (Переяслав в ті роки був в межах Російської імперії, а Мотронинський монастир знаходився в межах кордонів тодішньої Польщі). Навколо монастиря підіймався високий земляний вал, увінчаний міцним дубовим частоколом; цей укріплений вінець замикався брамою, неначе врослою в земляний насип; а вже над брамою стояли дві гармати, а праворуч і ліворуч уся передова лінія укріплена була бруствером і бійницями. Всередині монастирського двору, попід валами, тяглися дугами низенькі дерев`яні келії братства й інші господарські прибудови. За валом, коло підніжжя гори, тулилися, ховаючись то за камінням, то за виступами, халупки й землянки прийшлого люду — і українців, і молдаван, і волохів, які знайшли собі притулок під охороною монастирських стін. З протилежного боку долина глибшала й по ній, звиваючись й ховаючись у кущах папороті й тернику, зміїлась річечка, зливаючись далі з Тясмином. По той бік річечки тяглася скеляста круча, у вигинах якої таїлися входи у глибокі й довгі печери, котрі сягали, як казав дехто, одним рукавом до Чигирина, а другим навіть до батька Дніпра. Подейкували, що з самої вершини гори, з монастирського цвинтаря, ішов підземний хід у ті печери… І справді, не раз під час переслідувань рятувалися в них приречені на смерть жертви.
В середині XVIII століття монастир став одним з центрів боротьби проти церковної унії. З монастирем пов'язаний початок гайдамацкого руху, очоленого М. Залізняком, що увійшов до історії під назвою «Коліївщина». 26 травня 1768 року 70 запорожців та 3000 польських підданих ввійшли до Мотронинського монастиря на молебень. 27 травня гайдамаки розпочали похід проти поляків Правобережною Україною. Вогонь повстання швидко охопив величезний район.
Кінець XVII — перша половина XVIII століття — період занепаду Мотронинського монастиря. Монаше життя в ті часи завмирає.
Після 1795 року Мотронинський монастир перейшов у відання Київської єпархії. В описі монастирської власності 1797 року пишеться: «земли под монастирем самим и огородом, так же пашеной, сенокосу й лесу, всего удобной 137 десятин 1666 сажень, а неодобной 15 десятин 224 сажени, мельницу одну з ставом, за которым не производится никакого платежа помещику, да особо по описанию показано в пользовании того монастыря три мельницы с ставом же…»
В 1845 році в Мотронинському монастирі побував Т. Г. Шевченко й залишив акварельне зображення монастиря.
В 1847 році в Мотронинському монастирі перебувало 45 монахів та послушників. Справи його шли добре. Одним із значних джерел доходу монастиря була «чорна археологія». В Холодному Яру знаходиться велика кількість скіфських городищ та курганів. Монастир скуповував у приватних копателів золото, яке ті добували у величезній кількості. Лік тому золоту йшов у сотнях пудів.
В 1889—1900 роках була реконструйована Троїцька церква. Крім головної маківки, були добудованя чотири декоративні «головки».
В 1911 році монастир стає жіночим.
Після революцій 1917 року та громадянської війни, настає найважчій період в історії Мотронинського монастиря. Він потерпає від численних набігів як звичайних бандитів, так і загонів червоноармійців.
В 1918—1922 рр. Мотронинський монастир став осередком українського повстанського руху, який очолили отамани брати Чучупаки. Після революції в селі Мельники жителями було створено загін самооборони Мотронинського монастиря, оскільки ігуменя боялась пограбування. До складу загону входили 22 особи.
В 1922 році монастир жертвує майже мільйон карбованців на допомогу голодуючим, але така благодійність не врятувала Мотронинський монастир. В 1923 році він був закритий.
Монастирське майно і будівлі брали на баланс місцеві ради, а потім передавали релігійним громадам, якщо такі на місцях створювалися. Черниці Мотронинської обителі у 1923 році створили релігійну громаду в селі Мельники й одержали в орендне володіння Іоанно-Златоустівську та Троїцьку церкви і деякі приміщення колишнього Мотронинського монастиря. Нагляд за громадою, майном і будівлями здійснював адміністративний відділ Медведівського райвиконкому.
В грудні 1928 року в Мельниках було створено комуну «Заповіт Леніна». Вже через місяць після її утворення на її користь були передані землі і майно Мотронинського монастиря. 3 березня 1929 року сім'ї комунарів (всього 55 чоловік) оселилися в будинках монастирських служителів. Крім того, одна частина монастирського саду здавалася артілі інвалідів, інша — використовувалася для державного виноградного розсадника.
Під час Другої світової війни німцями була зруйнована дерев`яна церква Іоанна Златоуста. Вона була розстріляна фашистськими танками разом з людьми, які там молилися в 1943 році.
Мотронинський монастир. Брама
Після війни, те що залишилось від монастиря продовжувало руйнуватись. За слідуючі роки увесь монастирський парк і сад з багатовіковими деревами горіха волоського, каштана та інших цінних деревних порід за розпорядженням колишнього голови колгоспу села Мельники (землі навколо монастиря належать цьому господарству) — знищено. З метою збільшення рільничих угідь зрубали і розкорчували не лише плодові і горіхові сади та каштанові алеї, але й довели все до страшенного запустіння. Тоді ж зруйнували рештки монастирських споруд, розорали деякі скіфські кургани і козацькі могили, знищили надмогильні плити і пам'ятники.
В 1968 році була розроблена проектна документація на реставрацію Троїцької церкви. За взірець її зовнішнього вигляду було взято малюнок Т.Шевченка «Мотронин монастир» 1845 року. Планувалось, що після реставрації в ній буде влаштований музей Коліївщини.
Але реставрація до кінця так і не була доведена. В 1973 році була зроблена ще одна спроба реставрації (для створення в її стінах музею партизанської слави, флори і фауни Холодного Яру), але ця спроба також нічого не дала. Церква продовжувала стояти пусткою.
В 1991 році Мотронинський монастир був повернутий церкві. Силами релігійної громади та черниць цей древній монастир був відреставрований й зараз повертає собі славу однієї з найбільш значущих святинь Правобережної України.
Зараз в околицях монастиря можна натрапити на досить численні печери. Деякі з них вириті зовсім недавно, деякі століття тому, деякі — ще раніше. Існує також легенда, що перші монастирські печери рив той самий Антоній, що копав перші печерні монастирі в Києві та Чернігові. За іншою версії перші печери копав преподобний Феодосій. Версій багато, але достовірних підтверджень вони не мають.
Насьогодні монастир діючий. В 2004 році в ньому мешкало 28 черниць.


Троїцька церква Мотронинського монастиря

В жовтні 1800 було закладено кам'яну Троїцьку церкву на місці дерев'яної. Будівельними роботами керував А. Чеменко. Але вона була неправильно спроектована й через два роки, майже побудована церква завалюється. Її було розібрано й повторно збудовано в 1804 р. 17 жовтня 1805 року Троїцьку церкву освятив ігумен Антоній.
Церква цегляна, хрестова в плані, одноголова. Внутрішні кути між гілками заповнені невеликими, зниженими щодо основного об'єму камерами. Фасади споруди із закругленими кутами розділені по горизонталі двома тягами — на рівні цоколя і першого ярусу і завершені профільованим карнизом, закріпленим на тонких кутових пілястрах, що підкреслюють стрункість пропорцій пам'ятника. Строгий декор фасадів зводиться до гладких наличників над віконними і дверними отворами з напівциркульними перемичками, неглибокими нішами, лопаткам, симетрично членуючими фронтони.
В інтер'єрі виявлена чітка об'ємно-просторова структура споруди. Аскетичний образ інтер'єру контрастує з химерними формами фасадів. Пам'ятник відноситься до творів архітектури романтичного періоду, в який привнесені риси епохи еклектизму, що тоді наступила, що дало таке фантастичне з'єднання стильових особливостей.


Пам’ятний знак жертвам голодоморів та репресій. м.Черкаси

Пам’ять загиблих від голодної смерті та політичних репресій вшановували на Черкащині
На камінні під хрестом знаходиться табличка, на якій написані слова:
Жертвам голодоморів та політичних репресій на Черкащині
Землю укрили ми трупом холодним.
Згляньтесь, о згляньтесь на муки...
Хліба нам, хліба нам, хліба голодним!



Обласний краєзнавчий музей. м.Черкаси

Однією з унікальних споруд, побудовану за індивідуальним проектом майже за три роки (1983-85) є обласний краєзнавчий музей.
У цій будівлі все продумано до найдрібніших деталей: ліхтарі, фонтани, сходи, розташування. Хоча за основу споруди взяли традиційний квадрат, сама вона має незвичайну форму, а дивовижної краси вікна надають будівлі витонченості. За створення цього архітектурного комплексу С.М.Фусенко, М.Я.Собчук, Л.С.Кондратський були удостоєні Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка.


Одним із найстаріших на Черкащині є Лебединський Свято-Миколаївський жіночий монастир (у Шполянському районі). Невдовзі йому виповниться 230 років.

За народним переказом, у 1779-му році до Лебедина прийшли черниці, які звернулися до князя Любомирського з проханням виділити місце під будівництво святої обителі.

Учні Лебединської загальноосвітньої школи, члени географічного товариства "Глобус", дослідили історію виникнення цього монастиря. Першу церкву було побудовано на честь великомучениці Варвари. А сад назвали Магдалиновим. Згодом було закладено перший мурований храм. У середині ХІХ сторіччя землі було продано князю Потьомкіну. На той час було побудовано три келії, навчальний заклад, де дівчатка вивчали іноземні мови, історію. Тут їх готували до самостійного життя. Монастир мав орну землю, пасіку, свічковий завод і млин. Занепад його стався за часів Першої і Другої світових воєн. На його території була колонія для дітей-сиріт з репресованих сімей. У 1941-му році було відновлено діяльність жіночого монастиря. А після війни ігуменю Валентину було закатовано: її запідозрили в тому, що вона допомагала УПА. У післявоєнні роки на території монастиря був протитуберкульозний диспансер, а потім – інтернат для дітей з обмеженими фізичними можливостями, лепрозорій і навіть звірогосподарство. Нове відродження монастиря припадає на 1993-й рік. Проведено реставраційні роботи в церкві, келіях.

Свято-Миколаївський Лебединський монастир
Шполянський район

У відлюдному, тихому місці на Шполянщині, оточеному лісом, розміщений Лебединський жіночий Свято-Миколаївський монастир. Заснований він ще в 1779 році. За місцевою легендою, чотири монахині в пошуках нового місця для життя проходили через Лебединський ліс і зупинилися в ньому на ночівлю...
...І побачили вони сон, що Святий Миколай благословив їх заснувати тут монастир. Вранці черниці вирішили набрати води з джерела і, як на підтвердження свого сну, знайшли біля нього ікону святителя Миколая. Зрозумівши, що це благословення Боже, монахині заснували на цій території монастир.
На місці джерела зараз існують три криниці. Говорять, що вода в них жива і лікує від усіх хвороб. За словами ігумені Ніколаї, причина цілющості води – у Божій благодаті, а не в хімічному складі рідини, тож монахині навіть не намагалися замовляти її аналіз. "Для нас цей аналіз не є важливим. Ми бачимо, що люди завдяки цій воді зцілюються – і це вагоміше, ніж результат хімічного дослідження. Однак ще в 1960-х роках німецькі вчені виявили в цій воді надзвичайно великий вміст срібла. У ті часи навіть планували побудувати на території монастиря водолікарню", – розповіла ігуменя Ніколая.
У 1929–1941 і 1961–1992 роках Лебединський монастир не діяв. Спочатку тут розміщувався інтернат для дітей репресованих, а згодом – протитуберкульозна лікарня.
Зараз у Лебединському Свято-Миколаївському монастирі відновлено чернецьке життя. Тут мешкають 43 сестри, наймолодшій із них – 18 років.
– Матушко, що спонукає людину залишити мирське життя й піти у монастир? – запитуємо ми ігуменю Ніколаю.
– Поклик Господа, – просто відповідає настоятелька. – В монастир приходить багато людей: зрілих і зовсім юних. Причина в кожного різна: хтось розчарувався в коханні, хтось – в житті, дехто вирішив кардинально змінити долю, а хтось поніс великі втрати. Але жити тут можуть тільки обрані Богом люди. Як би не складалась доля такої людини, рано чи пізно вона відкриє двері монастиря, щоб закрити їх за собою назавжди. Багато людей хоче присвятити життя Богу. Але залишаються не всі. Деякі ідуть шукати свою долю в світі...
Жити в монастирі не так просто. Служба, що розпочинається о пів на п’яту, піст "у повну силу", суворий режим дня, фізична праця – не кожен зможе вести такий спосіб життя. Найголовніше – вміти стримувати свою волю, підкорятись тим уставам, які діють в монастирі. Деякий час жінка, яка хоче прийняти постриг, живе серед монахинь. За цей час вона думає, чи готова так змінити своє життя, чи зможе понести такий хрест. Якщо відповідь є ствердною, вона приймає чернечий постриг і їй дається нове ім’я. Після цього дороги назад уже немає.
– Були випадки, що монахині ішли з монастиря, – розповідає ігуменя Ніколая. – Одні через стан здоров’я переїжджали на південь. Інші йшли через поганий клімат. Але не було жодного випадку, коли черниці повертались до мирського життя. Вони просто не уявляють свого існування без монастиря, і тому, ідучи з одного, обов’язково прямують до іншого.
Не кожен розуміє таких людей, адже чернецтво – це не професія, а покликання.

інше джерело:
Одним із найстаріших на Черкащині є Лебединський Свято-Миколаївський жіночий монастир (у Шполянському районі). Невдовзі йому виповниться 230 років.
За народним переказом, у 1779-му році до Лебедина прийшли черниці, які звернулися до князя Любомирського з проханням виділити місце під будівництво святої обителі.
Учні Лебединської загальноосвітньої школи, члени географічного товариства "Глобус", дослідили історію виникнення цього монастиря. Першу церкву було побудовано на честь великомучениці Варвари. А сад назвали Магдалиновим. Згодом було закладено перший мурований храм. У середині ХІХ сторіччя землі було продано князю Потьомкіну. На той час було побудовано три келії, навчальний заклад, де дівчатка вивчали іноземні мови, історію. Тут їх готували до самостійного життя. Монастир мав орну землю, пасіку, свічковий завод і млин. Занепад його стався за часів Першої і Другої світових воєн. На його території була колонія для дітей-сиріт з репресованих сімей. У 1941-му році було відновлено діяльність жіночого монастиря. А після війни ігуменю Валентину було закатовано: її запідозрили в тому, що вона допомагала УПА. У післявоєнні роки на території монастиря був протитуберкульозний диспансер, а потім – інтернат для дітей з обмеженими фізичними можливостями, лепрозорій і навіть звірогосподарство. Нове відродження монастиря припадає на 1993-й рік. Проведено реставраційні роботи в церкві, келіях.
І ще одне святе місце поблизу Лебедина – три криниці. Архієпископ Софроній розповів про переказ, що колись на це місце прийшов віруючий чоловік. Помираючи від спраги, він схилився на могутнє дерево і молився Богу. Враз почув, як задзюрчала вода. Вона і нині має цілющі властивості. Тут викопали три кринички. Люди, облившись священною водою, стають міцними і дужими. Згодом планується побудувати купіль.

Шполянський парк "Дарівка"

Парк знаходиться поблизу районної лікарні, на його території розташована спеціалізована школа для хворих дітей. Керівництво цього закладу та самі учні дбають про парк та споруди маєтку, що дає змогу не втратити цю унікальну пам'ятку початку ХІХ ст., хоча намаганнь відібрати у них цей палац достатньо.
Власником маєтку "Дарівка" - саме таку назву має садово-парковий комплекс, був російський князь молдавського походження Абаза, можливо цим пояснюються мотиви декорування паркового фасаду палацу.
Навколо партеру, що розташований з паркової сторони палацу ростуть різні за видом липи, також в парку багато унікальних для цієї місцевості порід дерев (бук, тиса та інші). На території парку збереглися господарські споруди кінця ХІХ ст, та садово-паркові скульптури радянської доби, що на жаль, зараз не часто зустрічається. Головна вісь парку розташована під кутом до в'їздної алеї, що є характерним для парків доби романтизму.
Безумовно парк потребує детального вивчення та реконструкції, що самими силами школи не здійснити, хочь ще раз зауважу, що школярі разом з вчителями роблять велику справу.

Пам’ятник українським матерям-берегиням
Звенигородський район
У Моринцях встановлено перший в Україні пам’ятник матері Тараса Шевченка
Черкащина вшанувала пам’ять свого найвидатнішого сина – Тараса Шевченка. 9 березня, в день 192-ї річниці з дня народження поета, в його рідних Моринцях урочисто відкрито перший в Україні пам’ятник матері, Катерині Шевченко.

Коли з пам’ятника впало біле покривало, з димаря хати під стріхою на дворищі Шевченків вискочила й перебігла на сусідню тополю маленька руда білочка, побачивши яку, моринські селяни зашепотіли, зачудовано хитаючи головами...
– З прадавніх віків жінку в Україні величали Берегинею – основою щасливого буття, – сказав Олександр Черевко на церемонії відкриття. – Справжні лицарі волі – українські козаки – надзвичайно шанували світлий образ Божої Матері. І поряд з ним – символом найвищого і світлого – наш народ шанував земну жінку-матір. Поняття Батьківщина, Україна, Мати – однаково дорогі кожному українцеві. Відкриваючи цей пам’ятник, ми вшановуємо не лише матір Великого Кобзаря, а й усіх українських матерів, наших берегинь...


Канівський Успенський собор часів Київської Русі

Більше восьми з половиною століть гордо й непохитно височить на канівській горі собор. Це найдавніша від часів Київської Русі архітектурна споруда в межах нашого краю. Разом із Каневом вона переживала часи розквіту й занепаду, руйнування й відродження.
Історичні джерела свідчать, що в 1097-1098 рр. на одній із канівських гір було засновано монастир, але не наземний, а підземний – за зразком Києво-Печерської лаври. Недарма ще й сьогодні час від часу трапляються провали та просідання ґрунту на дніпровій горі (на території сучасного парку Слави).
В архітектурному відношенні церква є класичним зразком візантійської архітектури XII ст., а в об’ємно-планувальній структурі повторює тип Успенського собору Києво-Печерської лаври. На сьогодні древнє планування церкви св. Георгія збереглося, але дещо змінився зовнішній вигляд її покриття, що було викликано плином часу й історичних подій.
Із церквою св. Георгія пов’язаний цікавий історичний факт. Його засвідчує меморіальна дошка при вході в собор. У 1185 р., після трагедії на р. Каялі, коли дружину новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича розбили половці, руські князі гуртували своїх воїнів біля стін нашої церкви, заступаючи шлях Кончакові углиб своєї країни.
Не обминуло Канів і монголо-татарське нашестя. Після пограбування і спалення міста орда посадила тут свого баскака (намісника хана), який проводив облік населення і збирав данину в українських землях. Проте в XIII ст. церква св. Георгія чудом уціліла, а Канівський монастир, імовірно, зазнав занепаду, бо ніяких згадок про нього не трапляється ніде аж до середини ХVI ст. У XIV- ХV ст. церква була мовчазним свідком владарювання тут литовських, а потім польських князів, а потому – зародження на польсько-литовських володіннях українського козацтва й первісного його поселення в межах Канівщини.
Досліджуючи історію нашого краю, М. Максимович писав: “Історичне життя Канівського монастиря покрите туманом загадковості, й ... не виявилося нічого про стан його в шістнадцятому столітті. Тільки з Малоро-сійського літописання видно, що в 1587 р. козаки перевезли в Канівський монастир і поховали тут [біля стін Георгіївського храму] тіло знаменитого лицаря свого Івана Підкови, страченого у Львові 12 червня за повелінням короля Баторія, в цьому ж монастирі прийняв постриг і скінчив своє життя подвижник і друг Підкови гетьман Шах... Народна українська дума про Самійла Кішку хоронить тут і цього запорізького вождя. Повага козаків до монастиря Канівського проявлялась і в тому, що вони наділяли його і своїм майном...”
Але на XVII ст. припадає і найтрагічніший епізод в історії церкви св. Георгія. 4 вересня 1678 р. турки спалили й пограбували Канів. Під час цього нападу згоріли монастир і церква. Після цих подій монастирська братія заснувала невеличку дерев’яну церкву в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці над Меланчиним потоком в урочищі, яке ми тепер називаємо вулицею Монастирок.
Відтоді церква св. Георгія стояла зруйнованою майже півтора століття. Хоча в другій половині XVIII ст. монастир відновили васи-ліани (чернечий орден греко-католиків), храм був у руїні до 1805 р., коли на прохання василіан коштом православного поміщика Казарина її було відбудовано в сучасному вигляді.
Рік 1861-й вікопомний в історії Успенського собору, адже в травні того року канівці звідси виряджали в останню путь на Чернечу гору великого сина України – Тараса Шевченка, про що свідчить меморіальна дошка. На похороні поета був і М.Максимович.
Мінливе ХХ ст. не оминало своїми буревіями Успенського собору: храм у різні роки виконував як функції свого прямого призначення, так і ті, які нав’язувало йому “атеїстичне суспільство”. Сьогодні, на щастя, ця історична й архітектурна перлина Середнього Наддніпров’я має можливість задовольнити всі потреби православних віруючих, культурні та естетичні смаки тисяч гостей нашого міста.

Ягубецький садибний парк
Христинівський район

Село Ягубець розташоване за 13 км від м.Христинівки, на обох берегах річки Удич, притоки південного Бугу. Відоме з XVI-XVII ст.
Зараз існують залишки парку, частина дерев, система доріжок та гідроспоруди. Місце де була фортеця Обозівка є частиною парку, до неї веде дорога з центру села, ліворуч від школи.
Лишився чудовий водоспад під греблею, залишки господарських будівель тощо. Цікаве середньовічне планування села, де головна дорога підпорядкована фортеці, перед якою мабудь була торгівельна площа.
Парк потребує негайної реконструкції та подальшої популяризації. Навколо, дуже гарні краєвиди.


Создан 07 окт 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником